ГРА́ЦІЯ, ї, ж.

1. Витонченість, краса в позах, рухах. З великою грацією вона повертала голову, дивилась то на одну сережку, то на другу (Н.-Лев., IV, 1956, 186); Її грація, витончена постать будили загальний подив (Вільде, Сестри.., 1958, 106).

2. перен., поет., заст. Надзвичайно красива жінка; красуня. — Ти й так повинен би співать, як бог, коли ся грація перед тобою! (Л. Укр., III, 1952, 458).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 161.