ГРА́ФІКА, и, ж.

1. Вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері, тканині і т. ін. олівцем, пером, пензлем, вуглиною або відтиснутий на папері з спеціально підготовленої форми; твори цього мистецтва. В ряді випадків графіка має багато спільного з живописом, коли, скажімо, митець використовує кольорову акварель (Наука… 11, 1962, 25).

2. лінгв. Письмові чи друковані знаки, що відбивають звуки мови, інтонацію і т. ін., зображення живої мови письмовими знаками. Якщо перегортаєш сторінки «Кобзаря», впадає у вічі своєрідність графіки шевченківських віршів у порівнянні з графікою, скажімо, Пушкіна або Гейне (Літ. Укр., 26.III 1963, 2); // Розділ вчення про різні системи письмових або друкованих знаків, літер.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 160.