ГРАНО́ВАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до гранува́ти.

2. у знач. прикм. Те саме, що гранча́стий. Гранований стержень; // Який піддавався грануванню. Гранована поверхня; Гранований самоцвіт.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 158.