ГРАНА́Т¹, а, ч., ГРАНА́ТА, и, ж.

1. Плодове дерево або кущ, що росте в місцях з теплим кліматом. В практиці садівництва плодові рослини, враховуючи господарсько-біологічні особливості їх, поділяють на такі групи: зерняткові.., субтропічні плодові — маслини, інжир, японська хурма, гранат (Сад. і ягідн., 1957, 10); Над самісінькою дорогою, вп’явшись корінням в кам’яні ущелини, ростуть кущі диких гранатів (Жовт., 4, 1956, 76); Лариса розтирає в долонях вогнисту квітку граната… (Руд., Остання шабля, 1959, 238); * Образно. Кучері темні уквітчала хмарка цвітом з гранати огнистим (Л. Укр., І, 1951, 233).

2. Яскраво-червоні квіти цієї рослини. Бачить [Абібула] троянди, червоні гранати, білі лілеї (Коцюб., II, 1955, 132).

3. Круглий плід цієї рослини з товстою шкірою, наповнений насінням, яке оточене соковитим кисло-солодким їстівним м’якушем червоного кольору різних відтінків. Гюлле трималась за грати руками: видно, що вона силою підвелась до високого віконця ї її уста кольору надрізаного граната слали йому жагуче «кохаю» (Досв., Гюлле, 1961, 105).

ГРАНА́Т², а, ч. Самоцвіт, напівдорогоцінне каміння найчастіше червоного або бурого кольору. А на шиї гранати, коралі, дукачі як жар горять (Стор., І, 1957, 188); [Чернуха:] А який в мене був «Фауст»!..весь у сап’яні і золоті, гравюри Крелінга, гранати і аметисти на оправі. Мрія… (Коч., II, 1956, 329);* У порівн. — Подивись, — сказала молода, показуючи на Кобзу, — який гарний козак. — Гарні в нього очі, неначе гранати блищать (Стор., І, 1957, 373).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 156.