ГРА́МОТА1, и, ж., тільки одн. Уміння читати і писати. Почав Андрій щовечора ходити грамоти вчитись (Коцюб., І, 1955, 447); // Освіта. Неписьменний час минув — кожний грамоту здобув (Укр.. присл.., 1955, 379); — А мені важко, бо грамота в мене куца (Кучер, Чорноморці, 1956, 177); // перен. Елементарні початкові відомості з якої-небудь галузі знання. — Я на грамоті розуміюся не дуже, отож і не знаю, Горацій, чи як? (Довж., 1, 1958, 219).
ГРА́МОТА2, и, ж.
1. Офіційний письмовий акт правового значення, документ, що свідчить або встановлює що-небудь. Біля кіоту [кіота] висіла в рамці якась грамота. Підійшовши, я прочитав: це був патент на чин прем’єр-майорові Качалову (Стор., І, 1957, 234); — За мої заслуги князь нагородив мене землями й лісами в Тухольщині.. Я маю його грамоту (Фр., VI, 1951, 41); Вдова гетьмана Апостола, маючи на руках царську грамоту, що підтверджувала за нею право на Турбаї, поскаржилась на дії Капніста в Генеральну Військову Канцелярію (Гончар, Таврія.., 1957, 132); // Документ, яким нагороджують за успіхи в якій-небудь справі. В вінку з пшеничного колосся Почесна грамота за труд (Мур., Весілля.., 1949, 7); — Це ось свідоцтво, що я закінчив дев’ятий клас на «відмінно», а це похвальна грамота за гарну успішність (Козл., Весн. шум, 1952, 80); * У порівн. Дід прийняв листа гордо й незалежно, наче грамоту найкращому ударникові (Донч., VI, 1957, 12).
∆ Відкли́чна (відзивна́) гра́мота див. відкли́чний; Ві́рчі гра́моти див. ві́рчий; Охоро́нна гра́мота див. охоро́нний.
◊ Фі́льчина гра́мота — документ, що не має юридичної сили, неграмотно складений. Ці папери ми бачили в папці голови колгоспу.. Та все це схоже на фільчину грамоту — жоден з цих, з дозволу сказати, документів ніким не підписаний (Рад. Укр., 7. IV 1961, 2).
2. іст. Лист, послання або який-небудь запис. Найстаріша грамота, що нею відкривається ряд письмових документів з досить виразними рисами української мови, належить часові близько середини ХІУст. (Пит. походж. укр. мови, 1956, 32); Особливо цікаві знайдені при розкопках берестяні грамоти, що являли собою господарські записи, уривки з духівниць і ділові листи торгово-ремісних людей (Іст. СРСР, І, 1957, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 155.