ГРАЙЛИ́ВІСТЬ, вості, ж. Властивість за знач. грайли́вий 1, 2. Аркадію не хотілося йти з класу [слідом за іншими], але якась дитяча грайливість і веселий захват кинули його на цю непотрібну витівку (Коп., Тв., 1955, 329); — Товаришка Марковська, — поправила Любов Прохорівна з притаманною їй жіночою грайливістю (Ле, Міжгір’я, 1953, 421); Всю грайливість наче рукою зняло з гарненького обличчя чимось прикро враженої пані Роксолани (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 155.