ГРАБО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до грабува́ти; // у знач. прикм. Здобутий грабежем. Грабований кожух фашиста не гріє (Укр.. присл.., 1955, 417); у знач. ім. грабо́ване, ного, с. Те, що здобуте грабежем. Кажуть, що все грабоване він [Кармелюк] роздає на бідних (Вас., III, 1960, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 151.