ГРА́БЛИЩЕ, а, с., розм. Держално у граблів; держак. Василь.. зо зла так і швирнув граблі з конюшні, що валок дістав аж до кухонь, а граблище на три часті [частини] перебилося (Мирний, IV, 1955, 173); Катерина сіла біля куми, обіперлася на граблище й замислилась (Чорн., Визвол. земля, 1959, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 151.