ГРАБИ́НА, и, ж. Одне дерево граба. Затремтить міцна грабина Од коріння до вершка, На сніги зернисті, сині, Боком падає, важка (Стельмах, Жито.., 1954, 79); // у знач. збірн. Грабові дерева. А справа і зліва ліс чорний та темний, грабина, як свічки (Свидн., Люборацькі, 1955, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 150.

Граби́на, ни, ж.

1) Грабъ, одно дерево. Грабина висока та листом широка. Чуб. V. 1024. Ой бери, синку, гострий топір та рубай грабину із кореня. Чуб. V. 710.

2) соб. Грабовыя деревья. Ліс застилав гори й долини чистою старою дубиною та грабиною. Левиц. Пов. 99. Ум. Граби́нонька. (Только къ 1-му значенію). У полі грабинонька тонка та висока. Чуб. V. 710.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 320.