ГРАБЕЛЬКИ́, льо́к, мн. Зменш.-пестл. до граблі́. Пахне сіном серед луки, Розлягаються пісні: Грабельки побрали в руки Молодиці голосні (Граб., 1, 1959, 299); Ідеш отак у доброму косарськім товаристві і бачиш, ідучи, й вечірнє небо, і ясну зорю, і її з грабельками на округлому дівочому плечі (Довж., Зач. Десна, 1957, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 150.

Грабельки́, льо́к, ж. мн.

1) Ум. отъ граблі. А ке лиги, сину, мені грабельки, — он коло тебе стоять. Грин. II. 207.

2) Родъ орнамента на писанкѣ. МУЕ. І. 190.

3) Названіе одной изъ косточекъ въ скелетѣ летучей мыши (по народному вѣрованію). Чуб. І. 55.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 320.