ГОФРО́ВАНИЙ а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гофрува́ти. Потім він нахилився до нашого з Жабі чемодана і, витягши чорного серпанку сукню з буйною, щедро гофрованою спідничкою, розіп’яв її в руках (Досв., Вибр., 1959, 68); // у знач. прикм. Подобалось їй, що стіни клубу прикрашені плакатами і афішами, а на лампі під стелею — зеленкуватого кольору абажур з гофрованого паперу (Вільде, Сестри.., 1958, 392); Наповнивши поливальницю, Грицько поспішив у низьке, вкрите гофрованим залізом приміщення (Рудь, Гомін.., 1959, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 149.