ГО́ТУ́Р, а, ч., діал. Глухар. Дуже досвіта, ще й не зоріло, пішов дід Максим на засідку на готури (Фр., VIII, 1952, 277); Чути, як десь далеко-далеко випадково вигукне рідкий тепер птах готур (Сміл., Сад, 1952, 258).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 149.

Готу́р, ра, и ґо́тур, ра, м. Глухарь, глухой тетеревъ, Tetrao urogallus. Шух. I. 237. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 320.