ГОСТРЯ́К, а́, ч., розм.
1. Тонкий, загострений кінець чого-небудь, яким колють. — Давай нашим коням овес, ти, паразите! — приставив би Юрко гостряк довгого списа до багацького пуза (Козл., Ю. Крук, 1957, 349); // Звужений кінець, верх чого-небудь. Стрілка.. залежно від положення гостряків (або пер стрілки) визначає той чи інший напрям руху поїзда (Сигналізація.., 1955, 11); Хто може видертись під самий гостряк дзвіниці?.. (Мик., Кадильниця, 1959, 26).
2. Гострий бік якого-небудь знаряддя, ріжучий край його; лезо. По цупкій траві Андрій ішов за Сулимою, несучи на плечах лопату, що гостряком виблискувала проти сонця (Чорн., Красиві люди, 1961, 44); 3 його рук випала сокира, увіткнувшись гостряком леза в пофарбовану підлогу (Шиян, Гроза.., 1956, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 146.