ГОСТРОСЛО́В, ГОСТРОСЛІ́В, сло́ва, ч., розм. Людина, гостра на слово, на язик; дотепник. До обіду випивають «по лампадці очищеної», як каже гострослов псаломщик (Збірник про Кроп., 1955, 251); Тихона досада бере. Видатний гострослов серед молоді, чи він би знов не зумів подати слово на захист дівчини (Горд., І, 1959, 352); Дотепно і цілком серйозно, трохи іронічно, оповідає гострослів Шкварковський про свої трагікомічні пригоди [у «Чумаках»] (Життя Саксаганського, 1957, 144).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 146.