ГОСТРОЗУ́БИЙ, а, е, розм.

1. З гострими зубами або гострим зуб’ям. Може, там заліз під стіл гострозубий крокодил? (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 69); За плугами по землі проїхала гострозуба борона, розбиваючи грудки (Ів., Вел очі, 1956, 104).

2. перен. Дотепний, уїдливий (про людину). Гострозубий Мар’ян відлякував отців від порога своїми цинічними дотепами (Тудор, Вибр., 1949, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 145.