ГОСТРЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до го́стрий 1-6. Казав козак, казав бурлак: — Дівчинонько-рибчинонько!.. Дай шабельку старенькую, Старенькую, гостренькую (Щог., Поезії, 1958, 57); Невеличке ягнятко, зігнувшись у каблучку, виставило своє гостреньке рильце з рідкими зубами (Мирний, III, 1954, 82); Білявому чоловікові промова Шільмана здалась надто гостренькою (Досв., Вибр., 1959, 282); В голосі дівчини прорізалося щось гостреньке, неприязне (Вол., Місячне срібло, 1961, 26); На полі осідає сніг, а під ним дзвінко дзюркотить вода. Проте ще можна ходити по снігу, бо вночі він пришерхає від гостренького морозцю (Коп., Як вони.., 1961, 26); Клим сьорбає запашний гостренький борщ, прихвалює невістку (Горд., II, 1959, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 144.