ГОСТИ́ТИ, гощу́, гости́ш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Те саме, що вгоща́ти. Почали [люди] мене гостити вареними яйцями й паляницею (Барв., Опов.., 1902, 124); Баба почала гостити: дала по стаканчику винця і закуску таку хорошу, що рідко хто й бачив (Укр.. казки, легенди.., 1957, 137).

2. неперех. Те саме, що гостюва́ти. Син недовго гостив у батька (Мирний, IV, 1955, 183); * Образно. На землю скель і радуг малинових Нужда прийшла гостити у дворі (Мал., І, 1956, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 143.

Гости́ти, щу́, сти́ш, гл.

1) = Гостювати. Просила прозьбою і грозьбою, щоб ми не довго гостили. Мет. 188.

2) Принимать гостей, угощать. Коли сама намоглась, щоб до тебе приїхали в гості, так гости ж як слід. Лебед. у. Зараз почали мене гостити вареними яйцями і паляницею. Г. Барв. 124. Повиїдали…. ут страву…. нічим людей гостити. Мнж. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 318.