Про УКРЛІТ.ORG

господар

ГОСПО́ДАР, я, ч.

1. Той, хто займається господарством, хто веде господарство. Ні, таки з пана поганий господар. Пропадало добро без хазяйського ока (Коцюб., II, 1955, 83); Піклуючись про майбутній врожай, хороші господарі слідом за комбайнами лущать стерню, вчасно орють грунт під озимину (Рад. Укр., 29.VIII 1962, 1).

2. чого і без додатка. Те саме, що вла́сник 1. Не той господар землі, що по ній бродить, а той, хто по ній за плугом ходить (Укр.. присл.., 1955, 69); Робітники, які жили в злиднях, стали господарями фабрик і заводів (Корн., Разом із життям, 1950, 128); // Приватний наймач робочої сили. Заходила в Дем’янівку, .. дуже жадалось мені побачити своїх перших господарів (Вовчок, І, 1955, 13); Ой ще бурлак не стелився, Вже господар причепився: «Вставай, бурлак, годі спати, Вже час воли в поле гнати» (Фр., XIII, 1954, 38); // заст. Заможний селянин. — Ви, Петре, тепер господар на все село, ніби князь! (Н.-Лев., II, 1956, 368); За селом, на горі, в підперезаному тополями хуторі, жив господар на всю губубогобоязливий церковний староста Кіндрат Комар (Ковінька, Кутя.., 1960, 23).

3. чого, перен. Повновладний розпорядник. Ставши господарем своєї долі, український народ за роки Радянської влади перетворив свою землю в квітучий індустріально-колгоспний край (Ком. Укр., 11, 1967, 5); Він вирішив обійти німця далеко з тилу, наблизитися до нього звідти, звідки той його не очікував, і самому стати господарем становища (Загреб., Європа 45, 1959, 51).

4. Глава сім’ї, господарства. Господар з господинею частують гостей (Л Укр., III, 1952, 730); На хутір приїхав.. Верига в дочкою. Такому гостеві усі зраділи в домі, а найбільше господар (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 140.

госпо́дар (зменшено-пестливі — господа́рик, господа́рчик господа́ренько) —

1) хазяїн у господі, домі, господарстві; також голова роди­ни, господарства; у народі госпо­даря (передусім заможного селя­нина) завжди оцінювали прискіпливо, за його працею, — «господаря видно по господарству», «господар на всю губу», «господар з тебе кеп­ський, як з собачого хвоста сито», «справжній господар в руках но­сить ніж, а у шапці голку», «за доб­рим господарем і худоба сумує»,«господаря пізнають по воротах». Де господар не ходить, там нивка не родить (прислів’я); Що ж місячик — то господарик, що сонечко — то господинька (пісня — відгомін дохристиянського обожування не­бесних світил);

2) (з великої літе­ри) Пан Госпо́дар — давнє язич­ницьке божество, найстаріший бог Світла або Неба, можливо, Сварог, батько Дажбога; у колядках він гарний, пишний, гордий та бага­тий; живе на горі на великому дво­рі, який стоїть на сімох стовпах, обгороджений золотим терном, з дорогими золоченими ворітьми; кругом нього слуги, а він сидить за понакриваними столами, на яких стоять золоті свічі, золоті кубки з вином, лежать калачі з ярої пше­ниці; на Господареві сорочка як лист тоненька, як біль біленька, випрана в Дунаї, висушена на ту­ровому розі; через калинові та зо­лоті мости до нього приходять у гості боженько — золоте сонечко, місяць, зорі і дрібен дощик; сам Господар ходить у рай по калино­вім мосту (див. міст 4); його стріча­ють янголи; в образі Господаря вбачаємо якогось світлого бога, можливо, Білобога, старого, муд­рого і поважного, явно старшого над богинею Сонцем та інши­ми небесними світилами; богиня Сонце — можливо, його дружина. Ішов, перейшов місяць по небі: Зір­ниця сестриця каже: «Ходи до мене бога шукати!» Найшли ми бога, Па­на Господаря (колядка);

3) (з малої літери) пан-господар — в обрядо­вих різдвяних піснях — хазяїн, господар дому (звичайно господар-хлібороб), до якого шанобли­во звертаються колядники (щедрувальники), вітаючи родину з Но­вим роком і Різдвом Христовим,зичачи їй усіляких гараздів. Чи до­ма, дома цей пан-господар? Цей пан-господар на ім’я Михайло? (колядка); Щоб і хліб родився, Щоб і скот плодився, Щоб і наш пан-гос­подар Нічим не журився (колядка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 149-150.

вгору