ГОСПО́ДА, и, ж.

1. Домашнє житло; домівка. Вітер з години на годину дужчав, рвав сніг з землі.. Добре тому, хто тепер дома, в теплій господі! (Мирний, III, 1954, 11); Він щедро частував кожного, хто завітав до його господи — спеціально заарендованого будиночка над самим Дніпром (Дмит., Розлука, 1957, 194).

2. Господарство (у 5, 6 знач.). — Мені із нею [дійницею] не носиться, Тобі ж, в господі, пригодиться (Бор., Тв., 1957, 154); Жартуючи, він довго нас водив По всій колгоспній чепурній господі (Рильський, Сад.., 1955, 64); Еол, оставшись на господі, Зібрав всіх вітрів до двора (Котл., 1,1952,67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 140.

Госпо́да, ди, ж. Домъ и хозяйство какой-либо семьи. Пішли до його господи, та й не застали його дома. Рудч. Ск. І. 192. Покинув матір і господу. Шевч. 525. Дівчинонько, пусти на господу! — Козаченьку, боюсь поговору. Чуб. V. 151. Ум. Госпо́донька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 317.

госпо́да (зменшено-пестливе — господонька) — домашнє (зазвичай сільське) помешкання, а також господарство, обійстя; помешкан­ня родини на чолі з господарем і господинею. Дівчинонько, пусти на господу! — Козаченьку, боюсь пого­вору (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 149.