ГОРІ́ШНІЙ, я, є.

1. Який розташований, міститься зверху; верхній. Скоро лиш пісок з горішньої пляшечки пересиплеться в долішню — повертають її догори денцем (Коцюб., III, 1956, 7); Двері загрюкали, відчинялися вікна в горішніх поверхах — люди визирали на вулицю (Смолич, V, 1959, 240).

2. Розташований на високому місці або на горі. З гамором або шепотом, більшими або меншими купками, з горішнього і долішнього кінця або з середини Борислава плили-напливали вони [ріпники] (Фр., V, 1951, 374); // Стос. до гори (у 1 знач.). Ніч підходила до гір тиха і ніжна, обгортаючи усе блакитним оксамитом. Горішні далі ставали сині-сині (Турч., Зорі.., 1950, 28).

∆ Горі́шній ві́тер — який іде за течією річки Дніпра вниз; північний. Вдень був низовий вітер і нагнав з моря багато камки; горішній вітер.. зносить камку в море (Н.-Лев., II, 1956, 228); Їм горішній вітер з лісів Білорусі Холодними бризками в очі шпурля (Дор., Серед степу.., 1952, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 131.

Горі́шній, ня, нє

1) Верхній, наверху находящійся. Подивиться козак Нечай в горішню кватирку. Гол. І. 8. Горішній навій. МУЕ. ІІІ. 17. Камінь у млині буває горішній і долішній. Камен. у. Горішній одвірок над хатніми дверьми. ЕЗ. V. 204.

2) Выше по теченію лежащій.

3) О вѣтрѣ: сѣверный (на Днѣпрѣ). Мнж. 148. Сѣверо-восточный (Кубань). О. 1862. V. Кух. 37. Горі́шній бік у полотні́. Лицевая сторона полотна, которая при вышиваніи обращена къ швеѣ. Шух. I. 154.

4) Чердачный. Горішнє вікно.

5) Горі́шня ха́та. Та изъ хат (комнатъ), которая находится въ сторону горъ (въ подгорныхъ мѣстностяхъ). Шух. I. 95.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 312.