ГОРІЛЧА́НИЙ, а, е. Прикм. до горі́лка¹. Марія дихала на його якимсь чадом, як стара горілчана бочка (Н.-Лев., II, 1956, 134); Спершу запахло смаженим салом, потім горілчаним перегаром, цигарковим димом, хатнім теплом (Мур., Бук. повість, 1959, 237).

Горілча́ний брат — особа, з якою п’ють горілку. Але більшість козаків, прогулявши кілька день, зраджувала своїх горілчаних братів і.. потроху заощаджувала і нагромаджувала здобуте шаблею (Тулуб, Людолови, І, 1957, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 130.

Горілча́ний и горільча́ний, а, е.

1) Водочный. Там бочка горілчана. Ном. № 8628. Не любить бджола й духу горільчаного. Сим. 202.

2) Горільча́ний брат. Собутыльникъ. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 312.