ГОРІ́ЛКА¹, и, ж. Міцний алкогольний напій, що є сумішшю винного спирту і води у певній пропорції. Гнат не пив навіть горілки, котру приніс тесть (Коцюб., І, 1955, 34); Задушливо тхнуло горілкою, гостро пахла живицею підлога (Кучер, Чорноморці, 1956, 105).

∆ Ца́рська горі́лка — суміш азотної і соляної кислоти, яка розчиняє золото.

ГОРІ́ЛКА², и, ж. Прилад для спалювання рідини або газу з певною метою. Вона, ця безполум’яна горілка з керамічною насадкою, яка дає 100-процентне спалювання газу, повинна забезпечити просушування і обігрівання приміщень по-новому (Веч. Київ, 8.1 1960, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 130.

Горі́лка, ки, ж. Водка, хлѣбное вино. Як горілку п’ють, то мене минають, а як ся б’ють, то від мене починають. Ном. № 2093. Без горілки — нема говірки. Чуб. І. 282. Ум. Горі́лонька, горі́лочка. Грин. ІІІ. 681.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 311.

горілка (зменшено-пестливі — горі́лонька, горі́лочка) — традицій­ний український міцний алкоголь­ний напій, що є сумішшю винного спирту та води у певній пропорції; стара назва горілки — окови́та (див.); у різних місцях напій нази­вають по-різному, наприклад у За­карпатті — па́ленкою (див); народ не схвалює надмірного захоплення цим напоєм: «Горілка багато шко­ди робить: вона і розум затьмарює, і на зле штовхає»; народні афоризми-застереження щодо пиятики: «Горілка з розуму зводить», «Го­рілка господарем не зробить», «Го­рілка до доброго не доведе», «Го­рілка душу нищить», «Горілка біла ніс красить на червоно, а репута­цію на чорно», «Де горілка, там і сльози», «Хліб на ноги ставить, а горілка з ніг валить»; горілку здав­на пов’язують з дідьком («Горіл­ка — то дідьчине насіння»); поде­куди вірили, що на дні чарки си­дить дідько, тому не допивали до кінця. Без горілки нема говірки (М. Номис); Горілочко оковита, я за тебе буду бита (І. Франко); Паленка робить чоловіка глупим (при­казка); Добра вода, що не мучить ума, а горілка, як та дівка, хоч кого підведе (приповідка); Горілка-огненниця (І. Франко); Горілка — не дівка, а Семен — не дурень (приказ­ка); Гірка горілка, та й пиття не солодке (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 145.