ГОРІЛИ́ЦЬ, присл. Обличчям догори; протилежне ниць. Семен лежав горілиць, звертаючись із своїми питаннями до неба (Коцюб., І, 1955, 98); Він розлігся горілиць на колодках, заклав руки за голову і мріє (Кол., На фронті.., 1959, 86).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 130.

Горі́ли́ць нар. Вверхъ лицемъ, навзничь. Лежить горілиць. Камен. у. Чуб. І. 204.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 311.