ГОРЯКА́, присл., діал. Високим голосом. Гнат виводив горяка, Пісню п’яну і горлату: Гей, про жінку ту, яка «Мала мужа-пияка» (С. Ол., Вибр., 1959, 296).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 139.

Горя́ка, ки, м. и ж. Бѣдняга. Це тобі, горяно…. із дощок труну. Щог. В. 58.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 317.