ГОРЮДУ́Б, ГОРИДУ́Б, а, ч. Рухлива гра, учасники якої стають парами, а той, хто «горить», стоїть спереду і за сигналом ловить одного із задньої пари, що роз’єднується, перебігаючи наперед. Дівчата і деякі парубки грають у горюдуба (Кроп., II, 1958, 401); Він їх декілька разів бачив уже в товаристві Біника і Яська — блукали по лісу, на галявині грали в горюдуба (Іщук, Вербівчани, 1961, 19); * У порівн. А зверху тисячами ласкавих очей дивилось на їх темне, серпневе небо, і шугали над ними золоті метеори, мов у горидуба граючи (Вас., II, 1959, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 139.