ГОРЬОВИ́Й, а́, е́. Те саме, що горьо́ваний. Я пройшла крізь роки, крізь розлуку свою горьову, Може, тільки тому, що я клятву ту в серці тримала (Забашта, Вибр., 1958, 20); Славлю руки мозолисті, Руки трудові І серця і душі чисті Тих, що в дні жили імлисті І години горьові (Ющ., Люди.., 1959, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 140.