ГО́РСТКА, и, ж.
1. Невеликий пучок чого-небудь; жмут. Скілька горсток жита на розложених перевеслах лежать, як подолані і ще не пов’язані бранці (Л. Укр., III, 1952, 237); Коли льон вибирають руками, в’язати його в снопи зразу не слід, а краще залишати горстки на 4-6 годин для прив’ялювання (Техн. культ., 1956, 77); // Маленький сніп чого-небудь. Зосталась вона з сиротами без поля, на одному городі, де стає всього-на-всього одна копа жита та десять горсток конопель (Н.-Лев., III, 1956, 325); — Може, приховатися маєш на якийсь час, Богданку? То онде в повітці на горищі горстки конопель… пересидиш (Ле, Хмельницький, І, 1957, 25).
2. перен. Невелика кількість кого-, чого-небудь. Таких, як він [Аркадій Петрович], горстка, що вони значать у великім процесі життя? (Коцюб., II, 1955, 394).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 138.