ГОРОШИ́НКА, и, ж. Зменш. до гороши́на. Одного разу пішла жінка на річку прати, коли ж котиться горошинка по дорозі. Жінка взяла горошинку та й із’їла (Укр.. казки, 1951, 93); У піонервожатого світлі очі з золотими горошинками, і ті горошинки світять з ранку до вечора (Донч., II, 1956, 378); Скинула [Уляна] з плечей хустку, лишилася в білій, з синіми горошинками, кофті (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 19); * У порівн.Страшно було дивитись, як таке страховище [бугай], наставивши роги, неслось з усього свого страшного прожогу за невеличким хлопчиком, що, як горошинка, котився поперед його… (Мирний, II, 1954, 112).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 138.