ГОРОЖА́НИН, а, ч., рідко,

1. Те саме, що городя́нин. Між горожанами можна було побачити Лейбу Оврамовича, орендаря пана Польського (Мирний, II, 1954, 271); — Чи давно засноване це велике місто? — запитав я одного з горожан (Гончар, Таврія, 1952, 117).

2. заст. Громадянин. — Ми віримо, що ви приїхали з власної ініціативи і цим показали себе чесним і вірнопідданим горожанином своєї батьківщини (Кол., Терен… 1959, 270).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 137.