ГОРОДОВИ́Й¹, а́, е́, заст. Прикм. до го́род 1. По ліву руку од предводителя сидів Шовкун — городовий гласний (Мирний, II, 1954, 271); Злостився Омелько й на дворян городових, які так щільно царя оточували (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 513).

ГОРОДОВИ́Й², во́го, ч. Те саме, що городови́к. В агроінтернаті вже зробили трус. Стоять на варті скрізь городові (Кач., II, 1958, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 136.

Городови́й, а́, е́. Городовой. Городові козаки. К. ЧР. 12. Городова старшина. Мет. 413.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 315.