ГОРОДНИ́ЧИЙ, чого, ч., іст. У повітових містах Російської імперії — службова особа (з дворян), що виконувала на території міста адміністративно-поліцейські функції. Адміністративною владою в місті був городничий, якого призначав уряд (Іст. СРСР, II, 1957, 68); — Треба бігти дати знати справнику, городничому… поліції, значиться (Коцюб., 1, 1955, 455).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 136.