ГОРОБЧИ́ХА, и, ж., розм. Самка горобця. Все своє життя Чирик прожив безтурботно: їжа сама йшла йому до дзьоба, а мешкали вони зі своєю горобчихою і виводили горобенят під дахом старої дачі (Збан., Мор. чайка, 1959, 224).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.

Горобчи́ха, хи, ж. = Горобка. П’ять горобчих, а потирі горобця, — виходе, що одній горобчисі нема пари. Мнж. 86.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 314.