ГОРОБИ́НА, и, ж.

1. Дерево з оранжево-червоними ягодами, які ростуть гронами. Хата була стара, напівзруйнована, з одного боку — ясени, з другого сливник та горобина (Вас., IV, 1960, 10); Горобина звичайна. Дерево до 15 м заввишки, дуже красиве своїм оригінальним листям та червоними плодами (Озелен. колг. села, 1955, 69).

2. Ягоди цього дерева. Хоч би де замріла Квіточка одна, Тільки й червоніє, Що горобина (Щог., Поезії, 1958, 173); Червоніли в поріділому плетиві гілок кетяги глоду та горобини (Коз., Сальвія, 1959, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 135.

Гороби́на, ни, ж. Рябина, Sorbus Aucuparia L. Анн. 336. Вх. Пч. І. 13. Горобина роскинула зелений намет і рясно на їй ягід червоно-злотих. МВ. І. 156. Обступили стару, як горобці горобину. МВ. (О. 1862. III. 69).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 314.

гороби́на — дерево з оранжево-червоними ягодами, які ростуть фонами, а також плоди цього де­рева; має великі лікувальні власти­вості, тому здавна використовуєть­ся в народній медицині; гілка го­робини символізує палицю Перуна (звідси гороби́ні но́чі, тобто грозові; їх спостерігаємо, коли цві­те горобина або коли визрівають її плоди, тобто в середині літа або на початку осені; за горобиною вга­дували погоду й урожай, — «пізно цвіте горобина — на довгу осінь», «урожай горобини — на морози взимку», «горобина рано цвіте — багато вівса буде». Обступили стару, як горобці горобину (Марко Вовчок).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 147.