ГОРНЯ́ТКО, а, с. Зменш.-пестл. до горня́. Він одніс горнятко на стіл та насипав у миску юшки (Коцюб., II, 1955, 22); Взявши з вузлика горнятко з кашею, кавалок сала й кусень хліба, Лукія збиралась полуднувати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 177); * У порівн.У саду тридцять шість рядів агрусу, сливи-багрулі, груші сортові, мов ті горнятка на гілках (Мур., Бук. повість, 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 134.