ГО́РНО, а, с.
1. Проста відкрита піч для нагрівання або плавлення металів. Необхідним приладдям кузні було ковальське горно у вигляді жаровні, що служила для розжарювання заліза перед куванням (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 414); Батько.. одвихнувся од ковадла до горна й поклав шмат заліза в жар (Головко, II, 1957, 390); * У порівн. Осіннє сонце сідає за горою, на обрії стає червоно, як у горні, білий туман котиться ярами та видолинками… (Коцюб., І, 1955, 128); // Піч для обпалювання керамічних виробів. Усі чотири досліджені гончарні горни були подібні один до одного своєю будовою (Вісник АН, 8, 1949, 43).
2. Частина шахтної печі (доменної, вагранки і т. ін.), над якою згоряє паливо і плавиться метал. Шторм уже вщух, але хвилі ще ходили, і звідси.. вони здавались непорушними, неначе вилитими з гартованої сталі — коли вона щойно знята з горна і ще не остигла (Смолич, V, 1959, 70).
3. чого, перен., уроч. Обставини, за яких випробується і гартується людина. В горні гарячих атак нічних Горів горніст і згоріти не міг (Перв., І, 1958, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 134.