ГОРЛЯ́НКА, и, ж., розм. Те саме, що го́рло 1. Наливайко помітив рухливий гострий кадик на худій горлянці коваля (Ле, Наливайко, 1957, 112); Щось клекотіло йому в грудях, булькало в горлянці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 338); * Образно. Обвал, як добра пробка, увійшов у горлянку розколини (Перв., Невигадане життя, 1958, 89).

◊ Наступа́ти (наступи́ти) на горля́нку див. наступа́ти; Перегри́зти горля́нку див. перегриз́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 133.

Горля́нка, ки, ж.

1) Горло. Стор. І. 48. У роті пересохло, аж торохтить горлянка, мов та гусяча, що баби на неї клубки мотають. Мир. Пов. II. 61. Любив неборак і яку кватирку в горлянку вилить. Св. Л. 169.

2) Высушенное птичье (особенно гусиное) горло, начиненное горохомъ, служащее для дѣтей игрушкой и для наматыванія нитокъ. Аф. 366.

3) Раст. a) Brunella granditlora Moench. ЗЮЗО. І. 114. б) Filago arvensis. ЗЮЗО. I. 123.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 313.