ГОРЛОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до го́рло. За останні дні кашель став уже мокрий, се вже навряд щоб нервове, хіба що горлове (Л. Укр., V, 1956, 382).
∆ Горлова́ я́ма — яма для зберігання овочів, зерна і т. ін. За подвір’ям було скілько горлових ям (в них на зиму зсипали картоплю) (Збірник про Кроп., 1955, 28); [1-й вартовий:] Харчів нема куди дівать: сто горлових ям повнісінькі зерна (К.-Карий, II, 1960,258); Горлови́й го́рщик — горщик із звуженим отвором. — Та меду внеси, тільки не з горлового горщика, а з липівки, і налавник на покутті постели (Стельмах, Правда.., 1961, 202).
Горлови́й го́лос (крик) — те саме, що Горта́нний го́лос (крик) (див. горта́нний). — І пан Прушинський тут! — закричали дзвінкими, але не дуже тонкими, горловими голосами старі панни (Н.-Лев., II, 1956, 69); Дужий горловий крик чорних птахів лине з високості (Чаб., Балкан. весна, 1960, 185).
2. діал. Карний, кримінальний. [Гутак:] Ну, пане господарю! Де ви? Тут, як то кажуть, до горлової справи доходить, а вас нема (Фр., IX, 1952, 375).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 133.