ГО́РЛИЦЯ, і, ж.

1. Лісовий птах, менший від голуба; дикий голуб. Десь далеко затуркотіла горлиця, неначе й собі згукувалась з живим людським гуканням (Н.-Лев., IV, 1956, 80); Горлиця і припутень мостять на дереві просте гніздо з кількох покладених навхрест паличок (Корисні птахи.., 1950, 35); * У порівн. Як схопиться Парася!.. Дмухає на огонь, кожух його струшує, і в’ється, як горлиця, коло його (Вовчок, І, 1955, 283).

2. Ласкаве звертання до дівчат та жінок. — Дівчино, горлице, коли б ти знала, якого жалю ти мені завдала! — подумав Микола, глянувши на Мокрину (Н.-Лев., II, 1956, 230).

3. Давній український народний танець і музика до нього. Чоботи вибивають горлицю — підлога двигтить (Донч., І, 1956, 241); Бандура горлиці бриньчала (Котл., , 1952, 73).

4. Українська сольна народна пісня.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 132.

Го́рлиця, ці, ж.

1) Горлинка, родъ дикаго голубя. Воркувала горлиця у садку. Гліб.

2) Родъ танца. Мкр. Н. 29.

3) Пѣсня про горлинку. Заспіває про Чалого на Горлицю зверне. Шевч. 8.

4) Употр. какъ ласкательное слово, особенно въ уменьш. го́рличка. Нехай мене мир не знає, коли я зражу тебе, моя горличко. МВ. ІІ. 63. Ум. Го́рличка. Так окукобилась, мов та горличка. Ном. № 10102.

Горли́ця, ці, ж. = Орлиця.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 313.

го́рлиця (зменшено-пестливе — го́рличка) —

1) лісовий птах, мен­ший від голуба; дикий голуб; у на­роді — віщий птах і символ жінки, що тужить і сумує; за поведінкою птаха угадували посівну пору,— «горлиця заворкувала — час сіяти коноплі». Воркувала горличка у садку (Я. Глібов); Так окукобилась, мов та горличка (М. Номис);

2) символізуючи подружню вірність і кохання, уживається також як пестливо-ласкаве звертання до дівчат та жінок; горлиці нібито ні­коли не літають поодинці, а пара­ми; коли ж одна з них згубить па­ру, то тужить, не сідає на зелені ві­ти, а на сухі, не п’є чистої води, а каламутну; пop. у Г. Сковороди: «Любов моя прибуває й по смерті» (з символом посмертної любові автор пов’язував горлицю). Нехай мене мир не знає, коли я зраджу те­бе, моя горличко (Марко Вовчок);

3) старовинний український на­родний танець і музика до нього;

4) (з великої літери) українська сольна народна пісня. Отакий-то Перебендях Старий та химерний, Заспіває про Чалого — На Горлицю зверне (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 145-146.