ГОРЛА́ТИЙ, а, е, розм.

1. Те саме, що горла́стий. У хаті півень був, здоровий та горлатий. Челядкам він спокою не давав (Гл., Вибр., 1957,153); [Xрапко:] Та цить, горлата! Тільки її й чутно. Кричить, як несамовита! (Мирний, V, 1955, 133); * Образно. Заспіва патефон горлатий, і міцне заграє вино (Рудь, Дон. зорі, 1958, 38).

2. Який має широкий отвір, горло; широкогорлий. Закусуємо. Покрепились [підкріпились], підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбана (Барв., Опов.., 1902, 180); Складав [Іван] зерно — те на посів, те на поживу, те на продаж, або в горлаті ями — на голодні роки (Мирний, II, 1954, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 132.

Горла́тий, а, е.

1) Крикливый, горластый. Цитьте, цитьте, горлатії ворони. К. ЧР. 297. Мовчи бо, жутко, не будь така горлата. Чуб. II. 348.

2) О ружьѣ, горшкѣ и пр.: имѣющій широкое отверстіе, широкогорлый. Покрепились, підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбану. Г. Барв. 180.

3) О мережк’ѣ: съ большими отверстіями. Славян. у.

4) Горла́та я́ма = Горлаха. Складав зерно…. в горлаті ями. Мир. ХРВ. 125.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 312.