ГОРДІ́Й, я́, ч., розм. Гордовита людина. — Цей Крашівка мені не до вподоби: гордій якийсь (Вовчок, Вибр., 1937, 100); Зрадувався государ, щиро втішений, бо цей чубатий гордій признався-таки, нарешті, в звичайній людській недолугості (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 562).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 127.