ГОРДОВИ́ТІСТЬ, тості, ж. Властивість за знач. гордови́тий 1, 3. Гордовитість, зобиджене самолюбство, кривда в час любові, — все це збурлило його душу до самого дна (Н.-Лев., IV, 1956, 267); Обтрусивши сніг, одразу ж стала схожа на ту Марію, яку він недолюблював за гордовитість і холодну неприступність (Руд., Остання шабля, 1959, 43); Ми заявляємо це не від гордовитості чи пихи, а тому, що упевнені в своїх силах і правоті (Довж., III, 1960, 70).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 127.