Про УКРЛІТ.ORG

гордовитий

ГОРДОВИ́ТИЙ, а, е.

1. Те саме, що го́рдий 1. Найчастіше припливав молодий козак Семен, уродливий парубок, хисткий, як очеретина, сміливий, як сокіл,і щиро покохала його наша гордовита Катря (Вовчок, І, 1955, 90); — Що ж, Гордію, спасибі за ласку,відповіла йому стримано.., але в мене до іншого серце лежить.. І рушила від нього, ставна і гордовита (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 36); Зірочка [дівчина] відступилася від мене, прибрала гордовиту позу, навіть руки схрестила на грудях (Чаб., Катюша, 1960, 46).

2. Сповнений гордості (у 2 знач.); піднесений. Він плекав гордовиту мрію погойдати на руках ще й правнука перед тим, як закінчити свій життєвий шлях (Ю. Янов., І, 1958, 464).

3. Який зневажливо, звисока ставиться до інших; пихатий. — Кого ж ти вподобав? Чи не Мотрю, бува, Шрамченкову?.. Тобагачка, та гордовита, сину (Мирний, II, 1954, 244); // Який виражає пихатість. Щось боягузне і разом чванливе визирає з цих гордовитих, випещених пик (Вас., Незібр. тв., 1941, 216).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 127.

Гордови́тий, а, е = Гордуватий. Сим. 216. Ой дівчино гордовита, гордуєш ти мною. Грин. ІІІ. 233. Він був…. дуже гордовитий. Коли й гляне на тебе, то все одним оком через плече. МВ. І. 75., Ум. Гордови́тенький. Ном. № 2530.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 310.

вгору