ГО́РДИТИ, джу, диш, недок., діал. Гордувати (у 3 знач.). — Все гордить ним [народом], що мало би перед ним коритися! (Фр., VIII, 1952, 324); Обітниці дарунків мене бентежили.. Та знов не хочу, щоб думали, що горджу тут їхніми, може, і щирими дарунками (У. Кравч., Вибр., 1958, 395).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 127.

Го́рдити, джу, диш, гл. Пренебрегать. Знати, вона мною гордить. Голов. Убогими не гордили. Драг. 169.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 310.