ГОРДИ́НЯ, і, ж., заст.

1. Гордість (у 3 знач.). Я не дався лукавій гордині І вірним душею зостався родині (Щог., Поезії, 1958, 268); Сказати б, гординя вселилася в отця Вікентія — так ні, в розмовах простий і довірливий більше, ніж треба в суєті мирській (Стельмах, Хліб.., 1959, 274).

2. Чванлива, пихата людина. — Чи правда, що тая гординя та в тобі закохався?.. (Вовчок, І, 1955, 115); * Я знаю, як ви думаєте про мене. Сухар, черниця, гординя… Ні, друзі ви мої, ні, не так (Чаб., Балкан. весна, 1960, 334).

3. рідко. Те саме, що го́рдість 2. — З неї мусило б щось пишне, чудове вийти, гординя й честь і для нашого народу (Коб., II, 1956, 308).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 127.

Горди́ня, ні, ж.

1) Гордость, чванливость. Як з мужика пан, то і гординя. Ном. № 1267.

2) Гордость, то, чѣмъ можно гордиться. Волики мої круторогі, гордине наша, товариші наші. Г. Барв. 141.

3) Гордый человѣкъ. Чи правда, що тая гординя та в тобі закохався? МВ. (О. 1862. ІІІ. 48).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 310.