ГОРБУВА́ТИЙ, а, е. Вкритий горбами, з горбами. Збоку з’являється горбувата поляна. Аж ген там, в кінці її, широкою стіною стоїть могутній ліс (Збан., Ліс. красуня, І955,122); // 3 легкою горбинкою. Обличчя в нього було довгасте з трохи горбуватим носом і тонкими вигнутими бровами (Смолич, Театр.., 1940, 250).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 126.