ГОРБО́ВИНА, и, ж. Невелике підвищення на поверхні землі; випуклість. Не одна є на Поділлі Сокіл-гора. Зеленим морем підіймаються вони поміж яруг і горбовин (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 542); На заваллю, де горби чергувалися з видолинками, трудно перезимувала озимина: від лугу вимокла, на горбовині, ошмалена вітром, вимерзла (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 266).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 126.