ГО́РБИК, а, ч. Зменш.-пестл. до горб 1. З горбика видно було все село й їхнє подвір’я (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95); // Те саме, що горби́нка. На тому чудовому лиці був рівний з легким горбиком ніс (Н.-Лев., І, 1956, 436).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 126.