ГОПА́К, а́, ч. Український народний швидкий танець, одиночний, парний або груповий. Земля двигтіла під його ногами. Краще від нього гопака ніхто не танцював у Заудайці (Десняк, 1, 1955, 406); // Музика до цього танцю. Музики вдарили гопака, він пішов у танець (Кучер, Трудна любов, 1960, 161).

◊ Гопака́ оддира́ти (сади́ти і т. ін.) — танцювати гопака із запалом. Кобзар вшкварив, а козаки — Аж Хортиця гнеться — Метелиці та гопака Гуртом оддирають (Шевч., І, 1951, 78); Микола не втерпів і почав проти Задерихвоста садити гопака (Н.-Лев., II, 1956, 232).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 124.

Гопа́к, ка́, м. Родъ танца. Гопака вдарити. Побравшись у боки, вибивають під бандуру гопака веселії злидні. К. ЧР. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 309.

гопа́к (зменшено-пестливе — гопачо́к) — український народний швидкий танець, одиночний, пар­ний або груповий; його танцюють колом, лавами, гусаком. Побрав­шись у боки, вибивають під бандуру гопака веселії злидні (П. Куліш); Ой гоп гопака! Полюбила козака (піс­ня); фразеологізм: гопака́ сади́ти (оддира́ти, вибива́ти і т. ін.) — тан­цювати гопака із запалом; Мете­лиці та гопака Гуртом оддирають (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 144.