ГОНЧА́Р, я́, ч. Майстер, який виготовляє посуд та інші вироби з глини. [Тетяна:] Всі люди на однім базарі купують миски і в одних гончарів, то і миски однакові (Котл., II, 1953, 68); Щоправда, гончар випалив і новий товар — біленькі ізолятори для стовпів (Ю. Янов., І, 1958, 575).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 124.

гонча́р (гончари́ха — дружина гончаря; гончарі́вна — дочка гонча­ря; гончаре́нко — син гончаря; гон­ча́рня — майстерня, де виготовля­ють вироби з глини; гонча́рство — заняття гончаря; прикметники — гонча́рний, гонча́рський, гончаро́вий) — майстер, який виготовляє посуд та інші вироби з глини; здавна славляться вироби опішнянських гончарів на Полтавщині. Гончаря глина годує (приповідка); Нехай горшки б’ються на гончарову голову (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 144.