ГОНОРОВИ́ТО, розм. Присл. до гонорови́тий. Гоноровито збивши волосся.., по-молодецькому скинув [Бжеський] бекешу на руки челядникам і жваво піднявся на другий поверх (Тулуб, Людолови, I, 1957, 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 123.